Урок пам'яті під такою назвою зібрав у актовому залі школи майже сотню юнаків та дівчат, які прийшли на зустріч із учасниками бойових дій в Афганістані, воїнами-інтернаціоналістами: Процковим В.В., Левицьким Ю.Ф., Добровольським В.В., Лебедем А.А., Сидоруком М.Й.
Чіткі удари метронома і запалена свічка під час хвилини мовчання розтривожили душу і пам'ять. Чому гинули, пропадали безвісти сини і дочки України там, у далекому Афганістані майже 10 років? Чому сльози матерів падали на цинкові труни дітей? Хто відповість за це горе? І чому історія повторюється знову?
Над цими болючими питаннями міркували ведучі уроку - десятикласники, згадували минуле і міркували над сьогоденням очевидці. Звучали спогади, поезії, пісні, вистраждані в Афгані і про Афган, проходячи крізь юні серця, нагадуючи, що найстрашніше
і найбезглуздіше у світі – це війна.
Гілля калин похилилося...
Мама, не тим ми молилися!..
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей не твоя війна?..
Ця пісня однаково
може бути присвячена і Афганській війні, і сьогоднішній війні під назвою АТО.
Гинули і гинуть чиїсь діти на непотрібних війнах. Молимося за тих, кого вже
немає, молимося за тих, хто з нами, молимося за тих, хто зараз у пеклі війни,
молимося за мир.
Усім бажаємо
здоров’я,
щастя,
миру,
душевного
спокою,
злагоди,
добробуту у
великому
домі, який
зветься
–
Україною.
Немає коментарів:
Дописати коментар